Мотивація

  Коноваленко Л. П.

 «До питання  формування мотивації навчальної діяльності учнів за сучасних умов».

Досвід бере велику платню за навчання, але й навчає краще усіх вчителів.

                                                                                                              (Томас Карлейль)

                                                      Ми навчаємося не для школи, а для життя.

                                                                                                              (Сенека Молодший)

  Кожен з нас і наших учнів  в принципі може навчитись чому завгодно. Чому ж насправді навчатись так важко? Що складає основу успіху в навчанні?

  Уявіть собі різні варіанти такої ситуації:

Учень  малює кросворд з історії  та складає до нього запитання.

Варіант 1.	Це його домашнє завдання.
Варіант 2.	Він змагається з іншими учнями - бере участь у шкільному конкурсі.
Варіант 3.	Він допомагає з д/з  своїй молодшій сестрі.

   Чи буде продуктивність його діяльності однаковою у різних варіантах ситуації? У якому випадку можуть спостерігатись відволікання і нудьга, а у якому – найбільша захопленість? І нарешті, що відрізняє всі ці ситуації і обумовлює різну продуктивність учня (його бажання, зацікавленість, мотив).

   В основі успішної діяльності (і навчання) закладений мотив та мотивація.

Поняття “мотив” походить з лат. movere – рухатись.

1.     Мотив (франц. motif, лат. motus - рух) - спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб людини. Мотивами можуть бути потреби й інтереси, прагнення й емоції, установки й ідеали. З психологічного погляду мотиви є внутрішніми рушіями навчальної діяльності.

Види мотивів:

1)   мотив самоствердження (потяг затвердити себе у соціумі) – пов’язаний з почуттям власної гідності, честолюбством, самолюбством, коли людина прагне довести оточуючим, що вона на щось здатна, прагне отримати або підтримати високий соціальний статус, позитивну оцінку оточуючих, бажає, щоб її поважали і цінували

2)   мотив ідентифікації з іншою людиною – прагнення бути схожим на героя, кумира, авторитетну особу (батька, викладача і т.п.)

3)   мотив влади – потяг суб’єкта до впливу на людей, керування людьми, визначати і регламентувати їх діяльність

4)   мотив саморозвитку, самовдосконалення - потяг до повної реалізації своїх здібностей і бажання відчувати свою компетентність. Проявляється у прагненні до всього нового (інформації, нових форм діяльності і завдань)

5)   мотив досягнення - потяг досягти високих результатів і майстерності в діяльності, що проявляється у виборі складних завдань і потягу їх виконати.

6) суспільно значущі мотиви – мотиви, пов’язані з усвідомленням суспільної значущості діяльності, з почуттям боргу, відповідальності.

7) негативна мотивація – це дії, викликані усвідомленням можливих неприємностей, незручностей, покарань, які може викликати невиконання (або неякісне виконання) діяльності.

   У навчанні також виділяють певну сукупність мотивів та пропонують їх класифікації.

·        широкі соціальні мотиви (борг, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання);

·        позиційні мотиви – прагнення підвисити свій соціальний статус, зайняти певну посаду у майбутньому, отримати визнання оточуючих, отримати гідну винагороду за свою працю;

·        мотиви соціального співробітництва –взаємодії з оточуючими, затвердження своєї ролі і позиції у групі;

·        широкі пізнавальні мотиви – орієнтація на ерудицію, задоволення від самого процесу навчання та його результатів;

·        мотиви самоосвіти – орієнтація на здобуття додаткових знань.

Але мотиви – це не єдині збуджуючі фактори діяльності. Крім мотивів нами рухають також потреби, бажання, інтереси, цілі, наміри та інше.

   Сукупність внутрішніх факторів, що обумовлюють поведінку і діяльність людини і підтримують її на необхідному рівні, називається мотивацією.

    Встановлено, що у різні періоди життя суспільства переважають ті чи інші мотиви навчання. Наприклад, у 70-х роках ХХ ст. перевагу мали широкі соціальні мотиви, як то, служіння суспільству, батьківщині, участь у спільної будівлі комунізму і т.п. Сьогодні такі мотиви діють незначно, і це необхідно враховувати. Провідними мотивами навчання у сучасних умовах стають особисті мотиви: в інформації, професійному становленню, саморозвитку, самореалізації і т.п.

    Разом з тим, людина будь-якого віку не буде навчатись успішно, якщо вона слабко розуміє заради чого вона навчається.

    Часто особистісна значущість навчальння  внаслідок вікових особливостей учнів ними не усвідомлюється. Адже для учня заклики типу «треба вчитися, щоб підготувати себе до життя, до праці» є переважно порожньою абстракцією, бо він хоче і повинен жити не тільки в майбутньому, невідомому, туманному, дорослому житті, але і сьогодні, зараз.      І коли учень працює, особливо якщо ця робота не дає йому емоційного задоволення, то він мимоволі замислюється: а для чого мені треба вчитися, та ще й добре? І вельми часто він не знаходить правильної відповіді. Адже не випадково учні на питання: «Для чого ти вчишся в школі?» –часто вимовляють завчені слова, виходячи зі свого уявлення про те, яку відповідь від них чекають.

 Відірваність навчання і практичної діяльності призводить до того, що у людини з’являється справжній мотив до навчання лише після його завершення, і вона починає жаліти марно витрачений час. Допомогти у виникненні і підсиленні необхідної мотивації учнів будь-якого віку здатний і зобов’язаний вчитель.

2.     Формула мотивації.  

   Для виявлення співвідношення різних мотивів у збудженні складних видів діяльності може бути корисною схема, запропонована Б.Додоновим. Він виділив такі групи мотивів:

1) задоволення від самого процесу діяльності – П;

2) прагнення до отримання результату діяльності (продукту, знань і т.п. – Р;

3) прагнення до винагороди діяльності (оцінки, плати, підвищення у посаді, отримання диплому) – В;

4) запобігання санкцій (покарання), які б погрожували у випадку ухилення від діяльності або її неякісного виконання (Д).

     Кожен із цих мотивів вносить різний внесок у загальну мотивацію діяльності, як позитивний, так і негативний. Позначивши кількісну міру такого внеску за допомогою умовних індексів, можна отримати формулу мотивації конкретної діяльності, де вплив кожного фактору може варіюватись від –3 до +3 (–3 – фактор, що не тільки не мотивує, але й викликає помітне незадоволення; 0 – фактор, до якого людина байдужа; +3 – фактор, що значно мотивує).

    Наприклад, формула П-2Р0В3Д1, означає, що процес праці надає людині помітне незадоволення (П-2), до результатів праці людина байдужа (Р0), але її мотивує винагорода за працю (В3) і дещо менше – неприємні наслідки її невиконання (Д1).

    Завдання: Запишіть формулу своєї мотивації до навчання.

   Таким чином, вважаю  запорукою успішного управління навчанням є з’ясування вчителем дійсних мотивів навчання учнів і спирання на ці мотиви, врахування і підсилення наявної мотивації.

3. Стимули

 У своїй роботі я використовую і стимули навчання.

   Поняття “стимул” хоч і позначає аналогічно до мотиву рушійну силу людини до діяльності, значно відрізняється від того за своїм змістом. В давнину  так називали довгу загострену палицю, якою поганяли биків та мулів. У перекладі це слово позначає “підштовхувати, поганяти”.

  Отже, на відміну від мотиву, який означає внутрішній потяг людини до діяльності, стимул є зовнішнім спонуканням активності.

  Дія під впливом стимулу – вимушена, неприродна, при найменшому послабленні його дії ми починаємо відволікатись, уникати роботи продуктивність різко знижається. Лінощі і звичка до байдикування призводять до загального зниження життєвого тонусу і байдужості навіть до цікавих занять. У таких випадках стимулювання все ж необхідне.
  Стимули також можна класифікувати. Часто їх розрізняють за спрямованістю дії на такі види:
1) позитивні підкріплення: схвалення, позитивні бали.
 2) негативні підкріплення: словесне покарання (засудження, зауваження і т.п.), негативна оцінка,

1. Стимул довіри – полягає у привертанні учнів до спільного вирішення проблем, ситуацій, самостійного здобуття знань, їх обговорення, процесу викладання. Довіру можна створити ситуацією вільного вибору завдання, , привертанню до науково-дослідної діяльності, проханнями допомогти, щось підказати, підрахувати, пригадати і т.п.

2. Стимул інтересу – надання можливості задоволення пізнавальних потреб. Інтерес до історії може бути викликаний:

·        цікавою проблемною ситуацією, пов’язаною з захопленнями учня, його особистими проблемами;( історична реальтернивістики - «що сталося, якби…»)

·        цікавими історичними відомостями;

·        інформацією про актуальні події;

·        наочною демонстрацією цікавого факту;( відео)

·        розповіддю нового про відомі факти, особисте життя відомих осіб;

3. Стимул пріоритету полягає у наданні можливості учням проявити себе краще за інших.

   Використовую для цього ігрові ситуації, змагання.( 7,8 клас- історичне намисто, історичне лото, вікторина). Може бути підсилений ще й оцінками, коли «11» ставлю першому, хто виконав завдання.

4. Стимул важливості – підкреслення важливості якоїсь події, поняття

( правознавство в перших темах)

5. Стимул професії – вказування на професійну необхідність знання. (юрист, або як профільний предмет при ЗНО)

6. Стимул часу і швидкості – обмеження дій учня часом.

7. Стимул оцінки – заохочення оцінкою .

8. Стимул контролю – створення загрозливої ситуації – непередбаченість проведення самостійної роботи, історичного диктанту. Систематичне використання такого стимулу може викликати негативне ставлення учнів.

    Важливим моментом є створення ситуації  успіху (До­бираю для учнів посильні завдання, оцінюю їх виконання, забезпечую належний мікроклімат, у якому учень позбувся б почуття невпевненості та страху.

    Схвальні оціню­вальні судження вчителя викликають в учнів по­зитивні емоції. Часто оцінка відіграє роль вольо­вого мотиву, проте говорити про її стимулююче значення можна тільки тоді, коли вона викликає в учня бажання поглибити знання, формує у ньо­го вольові риси характеру.)

   В основі процесу мотивації лежать і потреби.

   Потреби – це стан деякої нестачі чогось, яку організм прагне компенсувати. Потреба – це необхідна умова будь-якої діяльності. Потреба збуджує активність, а мотив – спрямовує діяльність по її задоволенню. Одна і та ж потреба може обумовлювати різні мотиви, як і різні потреби можуть викликати однаковий мотив.

   Наприклад- потреба у соціальному визнанні може викликати і мотив служіння суспільству, і мотив пригнічення іншої людини. У першому випадку людина може створити чудовий твір мистецтва, у другому – піти на злочин.

4. МЕТОДИ МОТИВАЦІЇ І СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАННЯ

   Для виявлення основних мотивів навчання учнів історії в школі  можна скористатись науковими дослідженнями та власним досвідом.

    Науковці проводили дослідження, де пропонували учням розподілити навчальні предмети за ступенем їх значущості. Історія ( за дослідженнями  у 60-х рр.) посідала третє місце після математики та літератури. За даними К.Баханова (дослідження проводилось наприкінці 1990-х рр.), історія також посідала третє місце, але після фізкультури та математики.

   Я теж проводила схоже міні дослідження серед девятикласників на першому уроці.

Подобається вивчати історію, тому що( або навіщо вивчати історію) …. Варіанти найбільш типових відповідей: (що і є внутрішньою мотивацією)

1. Історію треба знати всім

2. Історія цікава

3. Історія сприяє розвитку культури взагалі

4. Знання з історії розширюють кругозір

5. Цікаві окремі факти

6. Батьки вважають, що цей предмет важливий

7. Історія спонукає мислити

8. Під час уроку є можливість для висловлення своєї думки

9. Подобається, як викладає вчитель

10. Знання з історії необхідні для вступу в інститут.

  Можна визначити такі основні мотиви вивчення історії:

 1) оціночні соціальні мотиви (можливість для самовираження, висловлення власної думки);

2) пізнавальні мотиви (історія цікава за своїм змістом);

3) соціальні мотиви співробітництва та спілкування (позитивна психологічна атмосфера на уроці).

   

ПРИЙОМИ І МЕТОДИ

1.Комунікативна атака – це метод швидкого включення, мобілізації класу до навчання; зацікавлення, дія якого ґрунтується на активізація емоційної сфери учня - викликання його подиву, захоплення через використання ефекту новизни, несподіваності.

Французький письменник Анатоль Франс сказав: "Мистецтво викладання є ніщо інше, як мистецтво збуджувати цікавість юних душ, а потім задовольнити її".   Вважаю, що мотивація це перш за все інтерес, який  може бути ситуативним, виникати на певну інформацію, потім згасати. Стійкий інтерес потребує постійного підкріплення і може перерости у духовну потребу, в пізнавальний інтерес.

  В навчанні історії цікавість є поштовхом до навчання історії,  опорою емоційної памяті, умовою запам’ятовування важкого матеріалу. Як правило увагу учнів викликають цікаве запитання, сюжетна розповідь, опора на наочно-художні розповіді.

 Комунікативна атака може здійснюватись на будь-якому етапі в навчанні, але найбільший ефект вона дає на вступно-мотиваційному етапі (на початку вивчення дисципліни, теми, уроку). Найбільший ефект цей метод надає серед емоційних, допитливих слухачів.

Прийоми комунікативної атаки:

·        ефектна цитата;

·        розповідь казки, анекдоту ( правові, історичні анекдоти, притчі);

·        цікаве запитання;

·        особисте зацікавлення (щось близько пов’язане з інтересами учнів, питання до аудиторії);

·        приклад, опис ситуації з власного життя .

     Важливу роль у мотивації навчання історії  виконують методи емоційного стимулювання учнів, які у процесі навчання створюють ситуацію емоційно-моральних переживань. Так, вивчаючи російсько - французьку, Першу чи Другу світову, так добираю зміст матеріалу, при­клади і факти, так їх розкриваю, що це  виклика­є  в учнів почуття співпереживання, гордості та ін.

2.Доведення та переконання - пояснення необхідності навчального матеріалу для життєдіяльності. Застосування цього методу вимагає високого рівня свідомості учнів, їх логічного мислення, розвиненої сили волі. Нема сенсу доводити щось людини, яка байдужа до свого майбутнього.

   По можливості підкреслюю зв'язок знань з повсякденним життям, практичну спрямованість навчання.( де це знадобиться, для чого вивчаємо)

 Прийоми:

·        посилання на негативні наслідки незнання, позитивні наслідки знання;

·        посилання на авторитети та авторитетні джерела

·        використання аналогій та порівнянь;

·        підкреслення актуальності та практичності (можливість на практиці перевірити свої знання, легке впровадження; засіб вирішення особистих проблем);

·        прийом "бумерангу" - відповідь запитанням на запитання, аргументом на аргумент.

Наприклад на правознавстві ми навчаємось складати за зразком найпростіші юридичні документи( заяви про відшкодування збитків, претензії( скарги) до власника магазину за пошкоджений товар…)

3. Метод долання перешкод -  активізувати розумову діяльності учнів через створення спеціальних умов виконання завдань. Потребує достатньої свідомості і зрілості учнів, їх здатності до долання спеціально висунених перешкод. Створюю проблемно-пошукові ситуації.

Прийоми застосування цього методу:

§        завдання на вирішення певних навчальних задач, ситуацій, виконання тестів, які неможливе виконати без вивчення матеріалів теми;

§        стимулювання часом (обмеженість в часі, чи нагорода за швидкість);

§        удавана недовіра до слухачів (підкреслюється складність завдання та низька ймовірність його виконання).

4.Метод  делегування - залучення учнів до будь-якого етапу управління процесом навчання. Потребує свідомості, відповідальності та зрілості учнів, їх здатності до самоорганізації, вдалого керівництва з боку викладача.

Наприклад- разом  із учнями визначаємо мету, очікувані результати ( Що будемо вивчати? Навіщо? З чим  асоціюється дана тема?)

·        звертання за порадою до класу;

·        сумісне планування навчання (відбір змісту; форм та методів навчання, контролю).

·        взаємоперевірка;

·        взаємовикладання

5. Метод закріплення позитивного враження – спосіб мотивації і стимулювання подальшої самостійної роботи учнів, підтримки їх позитивного враження від заняття, теми, дисципліни.

   Найчастіше застосовується на завершальному етапі.

Можливі прийоми:

·        узагальнення основних думок, підведення підсумків, резюме.

·        заклик до дії (“запрошення” до подальшого вивчення теми).

·        комплімент слухачам, подяка

·        викликання сміху, особливо потрібно, якщо слухачі помітно стомилися;

·        ефектна цитата (примушує замислитись про її зміст);

·        нагнітання та кульмінації – розрядження (на кінець залишається найважливіше);

·        встановлення зв’язку з попередніми та наступними темами (включається асоціативне запам’ятовування).

·        “ефект Шахеризади” чи відстрочення закінчення (почати цікаву розповідь, пов’язану з темою заняття, і пообіцяти її завершити на наступному занятті).

   Стимулювання різних форм пізнавальної активності на уроках і спеціаль­не формування умінь запитувати і відповідати по­ступово готують дітей до навчального діалогу. В.О.Сухомлинський писав, що гарний вчитель зро­бить усе, щоб у школярів на уроці з'являлися за­питання — мислення на уроці починається саме з цієї хвилини.

       Важливу роль у цьому методі грає ефект здивування.

   Для стимулювання цього учнівського запитання використовую крилі висловлювання, уривки з документів – спогадів, проблемне  завдання на початку уроку, методику незакінченої розповіді, з подальшим посиланням на джерело, де можна отримати необхідну інформацію. Часто це викликає живий інтерес, вигуки: «А розкажіть, що ж було далі, яка ж була причина», або на наступний урок «А ми знайшли…»

6. Включення учнів в колективні форми діяльності. 

 Індивідуальна, фронтальна форма навчання поступається груповій, колективній, роботі над проектом. На етапі вивчення нового матеріалу організовую роботу в групах: отримали завдання, розподілили обов’язки      підготували відповідь,     виступили перед класом, оцінили свою роботу. 

    

     Найбільш ефективними є підходи, які направлені на те, щоб залучати учнів у активне, спільне і засноване на критичному аналізі навчання.

  Застосовую форми і методи, що включають у себе спільну групову роботу, дебати, моделювання, рольові ігри, дискусії, індивідуальні й групові творчі роботи.

   Учень усвідомлює, що від його роботи в групі залежить загальний результат, може вдало показати власні можливості.

  Ці методи навчання не тільки підвищують інтерес учнів до предмету, але й забезпечують глибоке засвоєння змісту.

    Вважаю, що  для активізації пізнавальних інтересів учнів слід з довірою стави­тись до дитини і поважати її свободу, неподібність до інших, відходити від стандартів, частіше запро­шувати школярів до діалогу, дискусії. Але все це по­трібно робити в межах правил, не забуваючи, що школа — це робота для учнів, а не розвага.

   Власна пізнавальна активність школяра є важ­ливою умовою ефективності навчання й великою мірою впливає на темп, глибину, міцність і якість оволодіння навчальним матеріалом, на формуван­ня світогляду, переконань, поглядів.
   Учень,  з моєю допомогою, має чітко усвідомити не тільки значен­ня всієї теми, а й роль окремого уроку, його практичну спрямованість у сучасному житті.

  

     7. Метод пізнавальних ігор.

Основною перевагою методики рольової гри є те, що вона приносить задоволення як учням, так і вчителю. Таким чином, досягається триєдина мета навчального процесу:

·        створюються стимули для вивчення предмету, появляється мотивація для підготовки до занять;

·        емоційна залученість до заняття допомагає школярам довго після закінчення занять тримати у пам'яті весь пройдений матеріал;

·        рольова методика дає учням навички активної практичної участі в житті суспільства.

   Цим методом я часто користуюсь на уроках правознавства (наприклад групова гра «Комендантська година для підлітків у м. Любограді», учні поділені на групи (підприємці, адміністрації шкіл, міліція,сім ї), що є учасниками громадських слухань, вони наводять аргументи за чи проти цього рішення.

   8.  Гарно стимулює інтерес до навчання залучення краєзнавчого матеріалу. Для цього є необхідний простір в курсі історії України 9- 11 класу, де окремі уроки присвячені нашому краю. В минулому році проводила вікторину «Історичний марафон».

Наприклад:

Цей самий розкішний і красивий будинок на Петровській вулиці з’явився  в 1916 році. Він належав У. Володарській - жінці сильній і вольовій. Її чоловік І.О.Володарський, купець першої гільдії, володів тютюново-махоркової фабрикою, яка була заснована в 1904 році.

     Будинок був побудований в стилі модерн. Ні родині Володарського, ані їх нащадкам так і не довелося  в ньому пожити. Після революції він був націоналізований одним з перших в місті.

    У травні-червні 1920 року в будівлі розмістився штаб 14 армії Південно-Західного фронту. Звідси підтримувався прямий телеграфний зв'язок з Кремлем, з Леніним. Пізніше в цьому будинку розміщувалися: губком партії, надзвичайна комісія, інші радянські і партійні органи.

    Після ВВВ  в 1956 році, колишній будинок У. Володарської був з любов'ю відбудований і перетворений на дванадцятиквартирний житловий будинок.

     В 1966 було прийнято рішення про його реконструкцію. Будівля значно змінилася, втратила свій первинний вигляд і набула вигляду сучасної архітектури.

Запитання.

Яка установа розміщена в стінах цього будинку в наш час?

(К. краєзн. музей)

В якому році вона відкрила двері для своїх перших відвідувачів?

( 1975 р)

Підвищити мотивацію до навчання в історії ефективно вважаю можливо через використання ІКТ.

     9. Використання інформаційно-комунікаційних технологій на уроках історії сприяє підвищенню його ефективності, всебічному і гармонійному розвитку особистості учнів, розкриттю їх талантів, суттєво впливає на зміст, форми, методи навчання. Вдало підібрані засоби забезпечують розвиток творчих здібностей, стимулюють пізнавальну активність, емоційну сферу та інтелектуальні почуття школярів. При цьому підвищується працездатність учнів, зацікавленість їх різними видами діяльності, поліпшується просторова уява, пам’ять, логічне мислення, розширюється їх світогляд. Тому ІКТ мають великі можливості вдосконалення навчально-виховного процесу та підвищення ефективності уроку.

    На уроці оперуючи різноманітними цифровими навчальними ресурсами, можна організувати дослідницьку діяльність учнів, зорієнтувати в індивідуальному пошуку інформації, навчити оцінювати надійність різних інформаційних джерел, створювати власні електронні продукти (малюнки, мультимедійні презентації).

  Презентації вже давно увійшли у нашу практику. Найкращі презентації, створені учнями,  я виставляю на сайті, зберігаючи їх авторство. А в цьому році вже не раз використовувала такі навчальні продукти, створені випускниками для 10, 11 класу.

10.     Підвищити  рівень внутрішньої мотивації учнів до вивчення предметів суспільно-гуманітарного циклу  можна шляхом дистанційної підтримки традиційної освіти засобами Веб 2.0, шляхом створення мережевих проектів.

   Створення власних сайтів, відповідних предметних сторінок, блогів.

Певний рух у цьому напрямку розпочато мною, зокрема при вивченні теми «Європа в період наполеонівських війн» у курсі Всесвітня історія, 9 клас.  В режимі Гугл - Хром мною було створено на віртуальному диску презентацію, яка в кінцевому вигляді стала втіленням результатів роботи дев ятикласників.       Учні отримали пропозицію створити інформаційний проект «Наполеон Бонапарт. Тріумф і трагедія!». Кожен бажаючий мав можливість обрати певний етап, віху життя історичної  особи, висвітлити її та захистити.   Переваги методу – самостійність у підборі інформації, зручність(  у вільний час, за своїм власним домашнім ПК), корекція, взаємне навчання ( праця в онлайні). В 11 класі було втілено схожу методику при роботі над проектом «Лінія Вотан» - створена інформаційна Інтернет- папка.У 10 класі- всесвітня історія- спільна презентація «США у 20-30 х рр. ХХ ст.»

Отже: учитель має створити такі умови навчання, щоб учень мав у цьому особисту зацікавленість і розумів, що й навіщо він виконуватиме. Без виникнення мотивів навчання, без мотивації навчальної діяльності пізнання не може принести позитивних результатів і задоволення.

   Я впевнена, що творчості вчителя нема перешкод, важливо тільки вміло спрямувати її на досягнення поставленої мети.

«Той,  що прагне, зробить більше, ніж той, хто може!»

«« Ти можеш!» - повинен на­гадувати вчитель учневі.
«Він може!» - повинен нагадувати колектив.

«Я можу!» - повинен повірити в себе учень.»