Толерантність. Полікультурна компетентність вчителя

Коноваленко Л. П.

«Принцип толерантності як ключовий у викладанні історії. Полікультурна компетентність вчителя».

Я не згоден з тим , що ви говорите , але пожертвую своїм життям , захищаючи ваше право висловлювати власну думку.

Вольтер

І.  Актуальність теми.

      Неодноразово специфіка викладання нашого предмету змушувала мене замислитись над питанням, що частенько чула від колег по цеху, інших вчителів «Чому ж так часто «переписується» історія, був ворог - тепер герой»?

   А ще на фоні останніх подій мої учні, розмірковуючи, запитували: «А цікаво, як саме про ці події напишуть у нових підручниках з історії?»

   Чому наш предмет викладання і відповідна наука так залежать від політичної кон ьюкрури? І невже ми завжди будемо лише виконавцями замовлення держави ?

  Скільки спірних і неоднозначних питань мабуть лишень у нас - вчителів історії. Де та золота середина? Викладення фактажу, робота на основі джерельної бази….

   Історію пишуть живі люди і їх погляд завжди суб’єктивний.  Мабуть точка зору повинна  формуватись  враховуючи справжні цінності, зокрема -життя людини.

   Процес формування сучасної  демокра­тичної держави і громадянського суспільства вимагає від історич­ної освіти не лише надання певної суми історичних знань, а й фор­мування в учнівської молоді влас­ного ставлення до ідей і ціннос­тей громадянського суспільства через трансформацію здобутих знань у відповідні переконання.

   Досягти цього можна, розвиваю­чи в учнів здатність до критично­го осмислення отриманої інфор­мації, сприйняття минулого з по­зиції багатоперспективності й по­лікультурності, очима переможця і переможеного, з точки зору різ­них, часто конфронтаційних полі­тичних, ідеологічних, соціальних, культурних, етнічних, релігійних груп.

   Протиріччя, сутички, конфлікти та війни супроводжують людство з перших кроків його існування. За 50 віків, за підрахунками вчених, відбулося приблизно 14500 воєн (за останні 50 - 200 воєн). За всю свою історію людство мало лише 300 "мирних років". Якщо весь час існування людства прийняти за добу (24 год.), то ці мирні роки складуть у ній лише 6,5 секунди. Людство витратило на конфлікти величезні кошти і заплатило  мільйони життів за свої помилки та прорахунки.

    Уся історія людства і, зокрема, становлення української державності насичена прикладами міжнаціональних, класових, релігійних, військових конфліктів, протистоянь, наповнена незадоволеними взаємними претензіями та образами.

   Часто це  ставало причиною реваншистських настроїв у суспільній свідомості націй, спонукало до ворожого, нетерпимого ставлення по відно- шенню до своїх опонентів, агресивних дій з метою, начебто, «несення слова Божого невірним»,«встановлення історичної справедливості», «відновлення територіальної цілісності», «розширення життєво необхідного простору».

   Люди навчились. Навіть поділяти війни та конфлікти на "справедливі" і "несправедливі", "прогресивні" та "рєакційні". Конфлікти, війни велися за ринки збуту, за джерела сировини, за контроль  над торгівельними шляхами, за чужі території, за звільнення від іноземного гноблення, за владу.

    Особливу групу серед них займають війни і конфлікти за ідеологічними мотивами, інколи вони викликалися почуттям власної переваги, впевненістю у власній правоті, нетерпимістю до звичаїв, традицій і переконань інших народів, релігійних груп тощо.

   Пережиті в минулому конфлікти не завадили євро­пейським країнам надалі плідно співпрацювати в межах спільного європейського простору. Вони не намагалися викреслити з історії певні події або замовчувати їх, а прагнули розкрити воєнні, соціаль­ні конфлікти з різних поглядів.

ІІ. Толерантність.

   Поступово у сферу політичного життя, міжнаціонального спілкування, побут увійшло поняття толерантності.    

   Розуміння толерантності не однакове в різних культурах, воно залежить від історичного досвіду народів.

  У англійців толерантність розуміють як готовність і здатність без протесту сприймати іншу особистість, у французів — як свободу іншого, його думок, поведінки, політичних і релігійних поглядів. У китайців бути толерантним озна­чає великодушно й щиросердно ставитись до інших. В арабському світі толерантність — це вміння вибачати, терпимість, співчутливість, а в персидському — ще й здатність до примирення.

  Найбільш універсальне визна­чення толерантності сформульо­вано в Декларації принципів то­лерантності.

   Усвідомлюючи, що саме конфлікти і несприйняття іншого, відмінного є першопричиною війн, агресії і нищення найціннішого - людського життя - Генеральна конференція ЮНЕСКО в 1995 р. прийняла спеціальну «Декларацію принципів толерантності», де закликала зробити все необхідне для утвердження ідеалів толерантності, оскільки остання «є не тільки найважливішим принципом, а й необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку всіх народів».

  У першій статті Декларації пропонується таке визначення поняття «толерантність»:

«Толерантність означає повагу, прийняття і правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів проявів людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність – це гармонія в різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, але й політична та правова потреба. Толерантність – це чеснота, яка робить можливим досягнення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру».              

  Поняття толерантності вперше почали вживати у XVIII сто­літті. У своєму «Трактаті про віротерпимість» видатний фран­цузький письменник і філософ Вольтер писав: «Безумством є переконання. що всі люди мають однаково думати про певні предмети».

      У наш час толерантність розуміють як повагу й визнання рівно­сті, відмову від домінування та примусу, визнання права інших на власні думки та погляди. Отже, толерантність насамперед має на меті прийняття інших такими, якими вони є, і взаємодію з ними на основі згоди.

Толерантність – це не поблажливість, але й не байдужість, це визнання права кожної людини на самобутність, неповторність її внутрішнього світу.

   Кожна людина у своєму житті здійснює як толерантні, так і не- толерантні вчинки. Але здатність поводитися толерантно може стати особистою рисою, а відтак — забезпечити успіх у спілкуванні.

     Нам не подобається, коли нам дають поради, дратує, коли не поділяють нашу точку зору, говорять навпаки, поперек.

   В той же час ми самі втручаємося в чуже життя без дозволу (даємо поради, робимо зауваження, оцінюємо, критично висловлюємося). Якщо ми стикаємося з іншим поглядом, ми дость часто одразу пробуємо заперечити, а не  розуміти.Чому?

    Як правило, за нетолерантністю, за неприйняттям права іншої людини на відмінність, на власну точку зору лежать три причини:

По-перше, страх всього невідомого, бо невідоме може ховати в собі загрозу;

По-друге, впевненість у своїй правоті;

По-третє, обмеженість наших знань.

То­лерантні люди більше знають про свої вади та переваги. Вони кри­тично ставляться до себе й не прагнуть у всіх бідах звинувачувати інших. Вони не перекладають власної відповідальності на інших. То­лерантна людина не ділить світ на два кольори — чорний і білий. Вона не акцентує на розбіжностях між «своїми» та «чужими», а тому готова вислухати й зрозуміти інші точки зору.

   Януш Корчак:  «Я помітив, що тільки нерозумні люди хочуть, щоб усі були однакові. Розумні раді з того, що є день і ніч, літо та зима, молоді й старі, що є метелики та птахи, різнобарвні квіти й різного кольору очі, що є дівчатка й хлопчики.  А хто не любить думати, того різноманіття, що змушує думку працювати, дратує».

   Треба мати на увазі, що існують межі терпимості, тобто наявність якихось моральних меж, що дозволяють не змішувати толерантні відносини з вседозволеністю і байдужістю. В іншому випадку довелося б погодитися з думкою Г. К. Честертона: «Толерантність - це чеснота людей, які ні в що не вірять».

  Кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:

·        бути готовими до того, що всі люди різні – не кращі й гірші, а просто різні;

·        навчитися сприймати людей такими, якими вони є, не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;

·        цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;

·        зберігати «власне обличчя», знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.

Толерантність питання актуальне.

Приклад- короткометражний фільм «Чорний пасажир».

Фільм чорний пасажир. 1992. Німеччина.

   Основна ідея: Стрічка показує проблему ворожого ставлення до іноземців. Молодий чорношкірий хлопець сідає в трамвай поруч з літньою дамою, яка має радикально праві погляди. Назва фільму - це гра слів, 'Schwarzfahrer' прийнято переводити як 'Заєць, безквитковий', але дослівний переклад дає 'Чорний пасажир', що теж безпосередньо відноситься до фільму. У 1994 режисер фільму отримав Оскар за кращий короткометражний фільм

3. Толерантність у системі ключових та предментих компетенцій з історії.

 Навчальна діяльність у підсумку має не просто давати людині суму знань, умінь і навичок, а й сформувати її компетентність, під якою розуміється загальна здатність на основі отриманих знань, набутого досвіду і засвоєних цінностей вирішувати основні проблеми, що виникають у різних життєвих ситуаціях.

   У педагогіці розрізняють два види компетентностей: предметні та ключові. У курсі історії перші дають можливість отримати знання про конкретні факти, явища, історичні особистості, зрозуміти хронологічну послідовність подій, сформувати загальні поняття про функціонування сучасного суспільства. Предметні компетенції відображені у тематичній структурі шкільної історичної освіти.

   Ключові компетенції пов'язані з досягненням певного рівня соціалізації, тобто вміння справлятися з життєвими труднощами, бути самостійним і відповідальним. До ключових компетенцій у курсі історії, наприклад, можна віднести вміння спілкуватися, відстоювати свою позицію і приймати чужу точку зору і т.д. толерантність для цих умінь життєвонеобхідна якість.

  У звязку з цим досить показовим є перелік обовязкових  умінь, що повинні набути учні американських і європейських шкіл у процесі вивчення ними історії власних держав.

      Історичні вміння учнів американських і європейських шкіл :

·        відрізняти істотне від неістотного;

·        сприймати події та проблеми минулого так, як їх сприймали тогочасні люди;

·        розуміти, як відбуваються події, як співвідносилися людські наміри і якою була наступність їх реалізації, як впливала поведінка людей на суспільний розвиток;

·        бути готовими до сумнівів, до нерозуміння іншими і навіть ризику не завершити справи через те, що не всі проблеми можуть бути розв’язані;

·        розуміти причини історичних подій в усій їх повноті й складності;

·        приділяти увагу специфічному й уникати абстрактних міркувань;

·        оцінювати силу ірраціонального і випадкового в історії;

·        розуміти зв’язок історії з географією, сприймати історичні події в контексті часу і місця.

   Основним завданням історичної освіти в Україні  вважається необхідність формування історичної свідомості учнів  на основі історичної правди. Важливість предмету історії точно підмітив В.О. Ключевський «Історія не бездоганна, але дорікати їй марно. А ось вивчати необхідно».

На основі експертних міркувань авторитетних українських істориків можна визначити пріоритетні напрями сучасної історичної освіти:

  Сформувати єдине бачення якщо - не історії, то хоча б своєї країни, якою вона має бути; історія повинна стати системою громадянського виховання (Г. В. Касьянов);

 Дати можливість учням зіставляти різні версії подій і явищ і розуміти, що історія - не одна єдина істина, а конкуруючі істини; тоді учні почнуть думати, аналізувати (Г. В. Касьянов);

  Змушувати учня замислюватися над тим, що ми живемо у багатовекторному світі, де немає єдиної правди, а є думки різних людей (В. Ф. Верстюк);

Навчити дітей аналізувати мотивації дій попередників, тому що у трактуванні певних подій та їхньої оцінки можуть бути абсолютно різні, протилежні точки зору (О. М. Майборода);

  Навчити учня розбиратися в історії; давати хороший, добротний фактичний матеріал, щоб вони почали сприймати проблему набагато глибше і багатогранніше; при вивченні історичних подій і явищ піти від спроб привести їх до знака плюс або мінус (В. С. Горак);

«Важливо розуміти, що за певних умов історичні події можуть розвиватися у багатьох, навіть у протилежних, напрямках. У людей завжди є вибір. Зіткнення різних точок зору не повинно виливатися у конфлікт. Сучасне суспільство вимагає толерантності думок і вчинків» (Фещенко А.В.)

Завдання дидактичної історії на сучасному етапі:

1)      Розвиток творчого мислення та пізнавальної активності;

2)      Самостійна робота з різними джерелами інформації;

3)      Патріотичне і толерантне виховання через плюралізм думок;

4)      Формування національної свідомості.

    Як бачимо толернтне виховання через плюралізм думок одне з основних завданнь.

А ще, мені особисто дуже подобається висловлювання:

   «Історія – це наука, яка не має готових відповідей і однозначних висновків з усіх без винятку проблем. Звичайно, в минулому було досить подій, які завжди сприймалися однозначно, і навколо яких учені не ламали списи у запальних дискусіях.

 Але світ, як відомо, не чорно-білий, а багатокольоровий, з численними відтінками. До того ж іноді різні люди по-різному ставляться до одних і тих же історичних подій, процесів, явищ.

  Такі проблеми називають «відкритими», тобто з їхнього приводу існують протилежні погляди, ведуться наукові дискусії. Це ні в якому разі не ставить під сумнів точність історії як науки. А от її виклад не завжди є фотографічною копією подій. Одні з них з певних причин були незаслужено забуті або перекручені, інші ж - міфологізовані»

   Толерантність неможлива без діалогу, без представлення різних точок зору, без розбору всіх сторін конфлікту. В  залежності від того, в якій саме сфері вібувся конфлікт розрізняють види толерантності.

Види толерантності:

·        Політична

·        Соціальна

·        Релігійна

·        Національна

·        Міжнаціональна

·        Міжособистісна

·         

4 Дискусійні теми та постаті в історії України.

«У заплутаному клубку історії мало знайдеться недвозначного або несуперечливого.     (Липман М)

Викладання історії завжди знаходиться у складній ситуації: часто воно змушене виступати в ролі інтерпретатора основної політики держави.

     Політика плюралізму після довгої епохи «радянського тоталітаризму» закінчилася різнобоєм в підручниках, навчальних курсах, інтерпретаціях і світоглядах, які не були в змозі переварити ні викладачі, ні учні.

   Історична політика Кучми зводилася до того, щоб не піднімати спірні питання, які несуть в собі загрозу розколу України. У роки президентства Віктора Ющенка питання історичної освіти загострилися і стали надзвичайно політизованими.

    Заклик бути нейтральним, політично коректним, толерантним по відношенню до інших – це спроба примирити, згладити гострі, непримиренні відносини, прибрати з освітнього дискурсу словесні провокації, заклики до етнічної неприязні.

   Ще донедавна гостро звучала критика щодо занадто мілітаризації і політизації  історії, поданої у підручниках. Критикували за песимістичне уявлення про Україну  як простір з постійним колоніальним статусом, за те, що українське суспільство представлене в більшості як пригноблені низи, а звідси певна апологізація бунтів, за етноцетричний підхід, коли інші нації або ігнорувались або подавались як вороги, супротивники, загарбники, за пропагандистку лексику, расові,  етнічні,  культурні стереотипи.

   Критики вважали, що шкільна історія є переважно політичною та військовою і має «песимістичний» характер. З одного боку, українці постійно борються за свою незалежність, з іншого – страждають від тиску сусідніх держав. Періоди миру, що часто характеризуються як «передвоєнні», «міжвоєнні» та «повоєнні», виглядають менш цінними та значущими.

    Головні герої підручників – це зазвичай загальновідомі постаті військових чи політичних діячів, меншою мірою – діячів культури. При цьому, досить часто вони змальовуються виключно у «білих» або «чорних» тонах, що призводить до формування спрощеного світосприйняття.

Завдання для практичного за­няття

   Обговоріть у групах  та наведіть приклади(2, 3) навчальних тем зі шкільного курсу історії України, які є, чи можуть бути, дискусійними і  потребують особли­вої уваги вчителів.

1 група – 7 клас

2 - 8 клас

3 - 9 клас

4 - 10 клас

5 - 11 клас.

  

Клас	№	Тема	Вид толератності
7 клас	1	Запровадження християнства як державної ре­лігії	Релігійна
	2	Міжусобна боротьба між синами Володимира Великого. Утвердження Ярослава у Києві	Міжособистісна Політична
	3	Перший похід монголів на Русь	Міжнаціональна
	4	Українські землі в складі Великого князівства литовського та інших держав	Соціальна Національна Релігійна
	5	Утворення Кримського ханства	Міжнаціональна
8 клас	1	Національно-визвольна війна українського на­роду середини ХVІІ ст.	Соціальна Міжнаціональна Релігійна Політична
	2	Вплив Берестейської унії на церковне життя в Україні	Релігійна Політична
	3	Українсько-московська міждержавна угода 1654 р.	Політична
	4	Соціально-політичне та економічне становище в Правобережній Україні. Гайдамацький рух. Коліївщина	Соціальна Релігійна Міжнаціональна
9 клас	1	Українські землі у складі Російської та Ав­стрійської імперій наприкінці ХVІІІ—першій третині ХІХ ст.	Соціальна Політична
	2	Національна ідея. Українофільський, культур­ницький і політичний етапи визвольного руху	Національна Політична
	3	Російська панславістська, польська федератив­на і українська слов’янофільська теорії	Політична Національна
	4	Шляхи мобілізації української нації в умовах модернізаційних трансформацій суспільства. Ідея соборності українських земель. Релігійно-конфесійні проблеми в національному питанні	Національна Міжнаціональна Релігійна
10 клас	1	Український державотворчий процес 1917—1921 рр.	Політична Національна
	2	Радянсько-польська війна і Україна	Політична Національна
	3	Релігійне життя в Україні. Виникнення УАПЦ. Формування нового способу повсякденного життя і зміни в системі цінностей	Релігійна Соціальна
	4	Українізація (коренізація) як засіб зміцнення влади більшовиків	Соціальна Політична Національна Міжнаціональна
	5	Масові репресії та їх жертви. Утвердження то­талітарного режиму в Україні. Пропагандист­ський ідеал радянської людини. Зміни у ма­совій психології та свідомості населення під впливом терору і соціальної демагогії	Політична Соціальна Національна Міжнаціональна
	6	Причини, передумови та наслідки Голодомо­ру 1932—1933 рр.	Політична Соціальна Національна
11 клас	1	Рух Опору та його течії. Розгортання радянсько­го партизанського руху. Діяльність ОУН та УПА	Політична Соціальна Національна
	2	Нацистський «новий порядок». Життя насе­лення України в умовах окупації. Концтабори та масове знищення людей. Голокост. Остар­байтери. Життя в евакуації	Політична Соціальна Міжнаціональна
	3	Відновлення політики радянізації в західних областях України. Становище церкви. Ліквіда­ція УГКЦ. Операція «Вісла»	Політична Соціальна Релігійна
	4	ХХ з’їзд КПРС і початок лібералізації. Ставлен­ня в суспільстві до діяльності М. С. Хрущова	Політична Соціальна
	5	Зародження дисидентського руху в Україні та його особливості. Релігійна політика	Національна Соціальна Релігійна
	6	Причини та початок «перебудови». Чорно­бильська катастрофа	Політична Соціальна
	7	Основні чинники та особливості релігійного життя України в умовах незалежності. Взаємо­відносини державної влади та релігійних кон­фесій	Релігійна Політична

    Фонд Відродження реалізував проект під назвою «Викладання історії  в школі: на шляху до толерантності». Було проведено чимало досліджень, опитувань учнів, батьків, вчителів, експертів (учених).

  Індикатором толерантності було запитання  – «Ви згодні чи не згодні з тим, що одна й та ж історична особистість може бути для когось героєм, а для когось - злочинцем?». Передбачалося, що толерантна позиція пов'язана з більшою готовністю прийняти цю тезу.

    Продовжуючи в інтерв'ю тему історичних особистостей, які для одних можуть бути героями, а для інших – злочинцями, було  запропоновано старшокласникам, їхнім батькам і вчителям -історикам привести конкретні приклади: «Назвіть ім'я тих історичних особистостей, які, на ваш погляд, для когось можуть бути героями, а для когось – злочинцями».

Практичне завдання.

Які прізвища для вас є прикладами суперечливих історичних персонажів в українській історії ?

Складіть список з 5 осіб, розташувавши за рейтингом.

   Більшість історичних особистостей, які були згадані респондентами, мали відношення до різних періодів історії України, історії СРСР або історії Російської імперії. Прикладами суперечливих історичних персонажів в українській історії є Степан Бандера, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Роман Шухевич, Симон Петлюра, Нестор Махно. Зустрічалися також імена Михайла Грушевського, Івана Скоропадського й Петра Дорошенко. Зрідка називалися імена сучасних українських політиків.

     Серед героїв-антигероїв радянської історії називалися Володимир Ленін, Йосип Сталін, Леонід Брежнєв, Михайло Горбачов. З російської історії згадувалися, головним чином, імператори й імператриці: Петро I, Микола ІІ, Катерина ІІ.

   У якості прикладів суперечливих історичних особистостей із європейської історії найчастіше  називалися Адольф Гітлер і імператор Наполеон І Бонапарт. По кількості згадувань  лідерами рейтингу історичних героїв-антигероїв, складеного за результатами відповідей старшокласників, є Степан Бандера, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Йосип Сталін і Володимир Ленін.

    Батьки найбільш часто приводили ті ж приклади, але історичні персонажі розташувалися в рейтингу інакше. Лідери у відповідях дорослих - Степан Бандера і Йосип Сталін. Учителі історії, крім уже названих, часто згадували Романа Шухевича й Симона Петлюру. Лідерами їх рейтингу стали Степан Бандера й Іван Мазепа.

«Назвіть ім'я тих історичних особистостей, які,

на ваш погляд, для когось можуть бути героями, а для когось – злочинцями»,

5.  Толерантність як особистісна якість педагога.

    

    Виховати, навчити толерантності може вчитель зі сформованими відповідними якостями . Толерантність як професійно важлива якість вчителя характеризується здатністю сприймати без агресії інші судження, інший спосіб життя, характер поведінки, зовнішність і будь-які інші особливості суб’єктів освітнього і соціокультурного простору шляхом встановлення з ними відносин довіри, співпраці, компромісу, радості, товариськості, емпатії та психологічного комфорту.

 

  Вчитель має бути для учнів взірцем у всьому, тому що учні переймають від учителя не тільки манеру поведінки, але й уявлення про цінності, переконання, філософію життя.

   Отже, толерантність як особистісна якість педагога є необхідною складовою сучасної педагогічної культури.

  Вивчаючи шкільний курс історії потрібно мати об’єктивний підхід, виключати стереотипи, упередженість щодо певної події, особи, враховувати широкий історичний матеріал, що глибше допомагає розкрити питання.

     Замість того, щоб засвоювати єдину версію, запропоновану в шкільному підручнику, учні мають можливість формувати свою власну думку шляхом співставлення різних фактів і точок зору.

    Переосмислення історичного минулого нашої держави та світової історії відбувається досить повільно. Особливістю такого переосмислення стало спрощене ставлення до оцінки колишніх героїв та патріотів вітчизняної історії. Сьогодні вони перетворилися на зрадників або націоналістів. Хоча такий підхід викликає у суспільстві лише протистояння.

    А от пояснити учням, що світ історії не чорно-білий, а багатоманітний і складний, що видатні історичні особи, як і пересічні громадяни, мають багато граней прояву свого характеру та вчинків – це непросте завдання для вчителя історії.

Вчителі історії і права мають:

а) знати про:

• толерантність як принцип існування демократичного суспільства;

• різновиди толерантності (іс­торична, політична, міждержавна, міжетнічна, міжконфесійна, ґен­дерна, міжособистісна) та її прояви в курсі історії України;

• критерії прояву нетолерант­ного ставлення при викладанні шкільного курсу історії України;

• перелік тем зі шкільного курсу історії України, які потре­бують формування толерантного ставлення до відповідної історич­ної події;

б) вміти:

• розв’язувати конфлікти при вивченні дискусійних історичних подій сучасними формами й методами навчання;

• спонукати учнів до роздумів, навчати аналізувати історичні події, подані у підручниках, а не сприймати їх як готове й остаточне знання, що не потребує аналізу;

• спрямовувати учнів на розуміння того, що історія — це передусім інтерпретація, де не буває єдиної правди, є лише точки зору, до формування яких вони самі, володіючи аргументами, можуть долучитися;

• створювати лаконічний оповідний текст та його інформаційний супровід із відповідних, зокрема візуальних, матеріалів — фотографій, репродукцій, карикатур тощо;

• використовувати зарубіжний досвід навчання історії, при цьому враховувати, що Україна довгий час не мала власної держави на відміну від більшості європейських країнє

• обирати найбільш оптимальні форми, методи й засоби навчання для усунення різноманітних проявів нетолерантного ставлення при вивченні історичних подій у курсі історії України;

в) розуміти:

• сутність поняття толерантність;

• сучасні принципи вивчення шкільного курсу історії України, а саме гуманізації та антропологізації історії, відмови від етноцентризму; припинення ігнорування «білих плям» історії тощо;

г) оцінювати рівень власних компетентностей:

• правової компетентності як здатності застосовувати новітні підходи, сучасну законодавчу й нормативно-правову бази при навчанні історії України в школі;

• інформаційно-комунікативної компетентності як здатності використовувати сучасні джерела інформації (паперові, електронні, цифрові, супутникові тощо), а також різноманітні історичні джерела при підготовці навчального матеріалу для уроків історії України;

• регулятивної компетентності як здатності володіти сучасними (інноваційними) формами, методами, засобами навчання історії;

• науково-методичної компетентності як здатності розробляти різноманітні плани уроків з курсу історії України з урахуванням вимог толерантного ставлення до сприйняття історичних фактів;

• дослідницької компетентності як здатності забезпечити переконливі факти й аргументи при вивченні дискусійних тем з курсу історії України;

• психологічної компетентності як здатності до саморефлексії, самоконтролю, мотивації професійного й особистісного зростання;

6. Шляхи формування толерантності. Бачення, прийоми, методи.

   На відміну від інших дисциплін саме вивчення історії містить у собі  величезні потенційні можливості ознайомлення з усім накопиченим людством багатством ідей толерантності та спробами їх практичної реалізації, які іноді виявлялися досить успішними, і які могли б бути доволі корисними для розв’язання сучасних суспільних проблем

1.     Визначити місце компромі­су в історії як альтернативи про­тистояння.

  Акцентувати увагу на досягнутих згодах з проблемних питань. Наприклад-

В питаннях релігійної терпимості  можна згадати Нантський едикт (1598 р.) Генріха IV, ухвалу уряду Меріленда «Act Concerning Religion » (1649 р.), патент толерантності Йосипа ІІ (1781 р.) та деякі інші.

В питанні політичного протистояння «Велику хартію вольностей» в Англії 1215 р., що закінчила конфлікт короля і баронів та вперше утвердила принцип недоторканності особи в т. п.

Так при бажанні у підручнику можна знайти приклади  мирного, плід-

ного співіснування ворожих сторін.

  Наприклад-  ісламської та християнської спільнот, культур та релігій,  що склалася наприкінці І тисячоліття в південному регіоні Іспанії, який з VIII по XV ст. адміністративно територіально входив до Арабського халіфату.

  Так в підручнику з історії Середніх віків для 7-го класу( автор І. М. Ліхтей) зазначається, що араби в ході завоювання Піренейського півострова «збагатили життя іспанців. В арабській Іспанії почали вирощувати рис, цукрову тростину, гранатові дерева, бавовну тощо. Було розширено систему зрошувальних каналів, що покращувало землеробство… Розвивалося і скотарство, передусім вівчарство…У містах процвітали ремесла, виготовлення тканин, виробництво зброї, скла, предметів розкоші,обробка шкіри».

      Крім того, увага учня звертається на системний, всеохоплюючий характер позитивних наслідків арабської присутності в Іспанії, оскільки зазначені «економічні успіхи супроводжувалися культурним піднесенням: розвивалася наука, відкривалися бібліотеки та навчальні заклади, що вважалися чи не найкращими в тогочасній Європі».

    Розповідаючи далі про події Реконкісти, автор наводить у підручнику фрагмент «Загальної хроніки Іспанії» XІ ст., в якому показово описано взяття в 1085 р. Королем Альфонсо VI укріпленого маврами міста Толедо:«І звернулися маври до короля з проханням, щобдозволив їм залишитися в місті, і щоб зберегли вони свої будинки і майно, і все те, чим вони володіють. І король дон Альфонсо дозволив їм жити... і наказав він, щоб сплачували маври ті ж самі податки, які стягували з них мавританські королі, і, крім того, оголосив він, що головна мечеть має довічно належати маврам... Крім цього, оселилися в Толедо люди, які сповідували християнську віру, і осіли вони тут надійно…».

    Варто відмітити, що особливої дидактичної, виховної цінності цей іс-

торичний епізод набуває саме в контексті трактування його як конструктивного прикладу взаємовигідної співпраці, обопільної терпимості між носіями різних культур, представниками різних віросповідань, різних цивілізацій, фактично, воюючими сторонами.

  Цікаво, що серед додаткових завдань до наведеного уривку автор ставить також запитання: «Що свідчить про те, що король толерантно поставився до маврів?», – чим, з одного боку, ще раз акцентує увагу учня на дуже і дуже рідкісному випадку прояву терпимого ставлення переможця до переможених, а з іншого – спонукає його замислитись над самим явищем толерантності, способах і формах її вияву.

   Формування рис і якостей толерантної свідомості та поведінки учня можливе не лише на, так би мовити,«позитивному» матеріалі, але й на «нега тивному».

  Зокрема в  історії середніх віків - приклади нетерпимого ставлення до іновірців, єретиків, висвітлено випадки ксенофобії різних держав та народів. В історії 8 класу- завоювання Нового світу і т.п.

    Бажано підкреслити негативний вплив таких явищ на на культуру, господарство. Адже , наприклад, хрестові походи призвели не тільки до розширення контактів Європи з ісламським світом, освоєння європейськими купцями нових торгових шляхів та низки взаємних запозичень західною та східною цивілізаціями, а й до «нечуваних лих, загибелі людей, нищення пам’яток культури й ворожого ставлення Заходу до мусульманського Сходу».

2.Творчі завдання.

 Уявіть себе кореспондентом, який повинен надіслати статтю в російську і австрійську газети з приводу участі українців у першій світовій війні. Чиї політичні погляди ви б підтримали? Чому? Відповідь обґрунтуйте.

3. Джерела.

 Приклади контраверсійних поглядів на історичну подію.

   Наприклад, розглядаючи по­стать С. Петлюри, можна запро­понувати увазі слухачів такі по­гляди істориків щодо Варшав­ського договору 1920 р.:

М. Грушевський: «Цей союз — остаточне доведення зради Пет­люрою ідеалів соціалізму ради слі­пого націоналізму». «Це справа маленької жменьки людей, які по­ставили собі завдання за будь-яку ціну утримати за собою химерну роль української влади». «Це стра­шенна провокація, яка може за­копати не тільки Директорію, а й ідею української державності...».

«Петлюра — це диктатор, а Варшавська угода — це акт зра­ди українського Народу» (Дзерка­ло тижня. — № 17. — 16—22 трав­ня 2009).   

Я. Грицак: «Петлюра керував­ся єдиним бажанням — бачити Україну самостійною державою.... Ю. Пілсудський і С. Петлюра були головними гравцями на схід­ній і центральноєвропейській сце­ні в 20-ті рр., а їх союз став смер­тельною загрозою для існуван­ня більшовицької імперії». Через 15 років, за місяць до смерті, він казав ад’ютанту: «Я програв своє життя. Мені не вдалося створити вільну від росіян Україну».

М. Кирсенко: «З точки зору між­народного права існують дві фази передачі території: а) де-факто; б) де-юре. Де-факто Західна Укра­їна (Східна Галичина) втрачена в результаті польсько-української війни 1919 р. Отже, Петлюра ніяк не міг «передати» Західну Украї­ну, бо він її не мав. Де-юре пере­дача може здійснитися за догово­ром, підписаним уже після війни, а не перед нею. І ця передача ста­лася в результаті Ризького дого­вору, укладеного між радянським урядом і Польщею після війни в 1921 р. Саме тоді Радянська Росія і Радянська Україна переда­ли Західну Україну Польщі, точ­ніше, визнали юридичне право на ці землі. А всі проміжні угоди (і Варшавська) не більше, ніж про­міжні. Якщо говорити про звину­вачення, то Ризький договір під­писали більшовики».

4. Бачення з позиції переможця і переможеного.

5. Застосування діалогових і дискусійних методів допомагає учням у розвитку умінь не тільки формулювати, висловлювати і відстоювати свої думки, а й уважно і шанобливо вислуховувати думки опонентів.

6.  Перспективною є концепція «Освіти 2.0», яка безпосередньо викликана розвитком технологій Веб 2.0. Нова епоха Інтернету Веб 2.0 пов'язана з появою сервісів, що надають своїм користувачам практично необмежені можливості по публікації, обробці, передачі та пошуку інформації. У новій концепції «Освіти 2.0» кожен є фахівцем у будь-якому питанні і хоче дізнатися щось нове. Характерними ознаками цієї моделі є можливість вибору джерел інформації, самовиробництво і самоспоживання інформації

     Всесвітня, в тому числі і українська історія, на жаль, насичена тисячами кривавих подій, спричинених нетерпимістю до інакомислення, до людини іншої релігійної, політичної, культурно-мовної приналежності. Достатньо пригадати жахливі наслідки релігійних і громадянських війн, інквізиції, геноциду проти власного народу сталінського режиму, голокосту та масового знищення інших «неповноцінних» народів фашистською машиною смерті, гігантські масштаби тортур, катувань, переслідувань опонентів диктаторськими урядами в наш час.

   Політична толерантність в умовах глобалізованого світу перетворюється на одну із передумов виживання людства, основу  конструктивної  співпраці різних держав і народів перед обличчям спільних загроз нашому майбутньому.

Одним з шляхів є учіння історії як історії багатонаціональної держави  є шлях розуміння полікультурності.

7. Історія України- полікультурна.

      «Ми самі заводимо друзів, ми самі створюємо ворогів, і лише наші сусіди - від Бога».    Гілберт Кіт Честертон

   Україні, як і багатьом країнам світу, притаманна історична багатокультурність, яка є моделлю сучасного європейського суспільства.       Характерною відмінністю українського середовища є майже повна безконфліктність на етнічному, національному, релігійному чи культурному ґрунті. Взаємодія і діалог різних культур є для нас історично природними і традиційними.

   В історії чимало прикладів національних конфліктів. Часто на рівні міжнародних, міждержавних та міжре­гіональних відносин, обгрунтовуючи своє право на свою винятковість та перевагу, посилались на:

·        Більш високу і давню культуру

·        Терпіли більше несправедливості та образ

·        Їх представники переважають інших своїми якостями, характером, здібностями

Та чи виправдовує це почуття винятковості та переваги?

      За даними перепису 2001 року на Полтавщині  проживало  1 481 100 осіб. Крім українців це представники- понад 100 національностей. Їх близько 149 тисяч. Найбільше в Полтавській області росіян, білорусів, вірмен, євреїв, молдаван.

   Крім того, за даними Управління у справах громадянства і міграції, в області проживає 6366 іноземних мігрантів, з них 4588 - постійно.

Загальна кількість населення в Кременчуці на 2001 р - 232.960 чоловік.

  Здавалось наше місто толерантне, зокрема  і в питанні національної складової. Та який резонанс викликала декілька років тому поява соціальної реклами   «Я - хохол».

   Цей напис сприйняли як образливий і навіть подальше облиття синагоги  фарбою  повязували  інтернет видання   з національною приналежність директора рекламного агентства.

   Важливим умінням, поряд із умінням вчитися, стає вміння «жити разом» - жити у мультикультурному суспільстві, проявляючи комунікативну здатність спілкуватися на рівних з різними людьми, сприймати різні культури, поважати різні релігії.

   Уроки історії формують у підлітків терпимість до різних думок та існування різних світоглядів, прийняття критики, доброзичливі відносини з оточуючими і сприяють самореалізації у мультикультурному суспільстві.

    Американський теоретик освіти М. Ліпман переконаний, що якщо суспільство не витрачає зусилля на освіту, не працює цілеспрямовано і систематично, щоб за допомогою освітніх заходів зменшити насильство і розвивати миролюбність і толерантність, воно не має миру.

   Етнічна приналежність - це одна з визначальних рис сучасної розумної людини.

   Етнічну приналежність навіть космополіта неважко визначити, якщо він щиро відповість на декілька запитань. Достатньо спитати, якою мовою він говорить вдома зі своїми дітьми та друзями, яких діячів культури він знає і любить, з історією якого народу пов'язуе себе тощо.

   Незважаючи на те, що всі люди належать до якогось етносу, визначити національність не завжди просто. І головну роль тут відіграє не запис у паспорті, а самоусвідомлення людини, - зазначає Л.Л.Залізняк, український історик. До якої національності   віднести   зрусифікованих   українців   та американізованих китайців? Усе залежить від того, елементи культури якого народу переважають у свідомості конкретної особи.

      Немає  поганих народів.  Є  погані люди,  що проголошують вищість своєї нації над іншими, відбирають у сусідів батьківщину і на цьому людоненависницькому грунті будують імперії.

Вправа «Слідами різноманітності».
Мета
Показати учасникам , що ми живемо у взаємозалежному світі.
Дати можливість учасникам « побачити» вплив інших культур на їх власну.
Допомогти оцінити позитивний вплив інших культур.
Сформувати розуміння того , що взаємовплив є джерело збагачення культур.
Сформувати усвідомлення цінностей своєї культури.
Кількість учасників 10-30 чоловік .

Матеріали
Листи паперу формату А1 для плану роботи та презентації роботи груп ( при
необхідності) .
Маркери , ручки.
Папір для записів для кожної групи.
Хід роботи

Завдання

Кожна група протягом 10 хвилин  відшукуватиме “по памяті” сліди інших  культур, а також складає список того, що вона виявить.

В яких областях можна шукати ці «сліди» :

гастрономія,

мода і одяг,

музика,

ЗМІ,

мова,

традиції і свята і т.д

Представлення роботи груп.

Своїм дітям ви можете запропонувати вправу «Сучасний плакат у м. Кельн».

Процеси глобалізації породили ряд проблем у сучасному демократичному суспільстві Європи. Недовіра та підозрілість до іммігрантів охопили окремі верстви. “Вони забирають нашу роботу”, “Вони паразитують у нашому суспільстві”, “Вони порушують національний баланс”, “Їхні цінності та традиції руйнують європейську культуру”, - такі вислови можна почути на адресу турок чи українців, що приїхали на заробітки в Німеччину, на адресу марокканців чи сенегальців, що працюють у Франції, індійців чи пакистанців, що приїхали за кращою долею до Великої Британії…

Прагнення запобігти наростанню таких негативних явищ, уряди та місцева влада ряду країн приймає програми, проводить просвітницьку роботу, реалізує довгострокові проекти.

На замовлення місцевої влади у м. Кельн з'явився плакат такого змісту:

ТВІЙ ХРИСТОС                     -       ЄВРЕЙ,

ТВОЄ АВТО                   -       ЯПОНСЬКЕ,

ТВОЯ ПІЦЦА                 -       ІТАЛІЙСЬКА,

ТВОЯ ДЕМОКРАТІЯ             -       ГРЕЦЬКА,

ТВОЯ КАВА                   -       БРАЗИЛЬСЬКА,

ТВОЯ ВІДПУСТКА                -       У ТУРЕЧЧИНІ,

ТВІЙ РАХУНОК                     -       АРАБСЬКИЙ,

ТВІЙ АЛФАВІТ                     -       ЛАТИНСЬКИЙ...

ТАК ХТО ТУТ ІНОЗЕМЕЦЬ         :

ТВІЙ СУСІД ЧИ ТИ САМ?

Обговорення цього плакату може стати добрим стимулом до дискусії з старшокласниками з питань євроінтеграції, толерантності, поцінування різноманітності, правил співжиття у полікультурному суспільстві.

Вік учасників                15 – 16 років

Необхідне

забезпечення                великий аркуш паперу, маркер, скотч    

Час                                30 – 45 хвилин

Крок за кроком 

Ø     Вивісити плакат та прочитати його для всіх Поставити запитання :

§        Кому , з вашої точки зору, адресований плакат?

§        Чим можна пояснити його появу?

§        Чи можна доповнити наведений перелік?      

§        Про що змушує задуматися плакат?

§        До чого закликає плакат?

Вправу можна проводити організувавши роботу в парах та заслухавши відповіді через „збирання думок по колу”

   Вправу можна продовжити організувавши  методом „займи власну позицію” дискусію „Зберегти власну культуру можна лише уникаючи запозичень”

 Полікультурна компетентність учителя   (К. Баханов)

·        Загальногуманітарна  ( знання про культуру, релігію, етнос, ідентичність, пояснення історичних ситуацій міжкультурної взаємодії);

·        Історична (хронологічна, просторова, інфор -маційна, мовленева, логічна, аксеологічна);

·        Комунікативна (знання методів ефективного спілкування, методики полікультурної освіти, уміння розв’язувати конфлікт);

·        Крос-культурна (знання культури різних народів, уміння адаптуватися, уміння використовувати знання).

                        Вправа. “Світ як село в сто жителів”.

   Прочитайте наступний текст

              

Які думки виникли після прочитання?

1.Які ознаки багатоманітності людської спільноти названі?

2.Чим відрізняється  це “світове село” від місця, де ви проживаєте?

3. Як би ви почували себе його жителем? Поясніть.

4.Чи потребували б ви толерантності до себе з боку інших? У яких сферах?

5.Опинися ви в такому селі, хто б очікував від вас толерантності чи допомоги?

Складіть у групі  3-4 закони співжиття, які унеможливлюватимуть конфлікти, викликані багатоманітністю.

Які думки викликала вправа?

Якщо поглянути на світ з цієї точки зору, стає зрозуміло, що потреба в прийнятті,       розумінні, терпимості, освіті дуже висока. Подумай про це.

·        Якщо сьогодні зранку ти прокинувся здоровим, ти щасливіший, ніж 1 млн. чоловік,       які не доживуть до наступного тижня.

·        Якщо ти ніколи не переживав війну, самотність тюремного ув’язнення,  агонію катувань       або голод, ти щасливіший, ніж  500 млн. чоловік в цьому світі.

·        Якщо ти можеш піти до церкви, мечеті чи синагоги без страху та загрози ув’язнення       чи смерті, ти щасливіший, ніж  3 млрд. чоловік в цьому світі.

·        Якщо в твоєму холодильнику є їжа, ти одягнутий та взутий, у тебе є дах над головою і       постіль, ти багатший, ніж 75% людей в цьому світі. 

·        Якщо твої батьки живі та залишаються в шлюбі, тобі дуже пощастило.

·        Якщо у тебе  є рахунок в банку, гроші в гаманці та невеликі запаси   в скарбничці, ти        належиш до 8% забезпечених людей в цьому світі. 

·        Якщо ти читаєш цей текст, ти благословен тричі,  тому що: хтось подумав       про тебе; ти не  на лежиш до тих 2 млрд. людей, які не вміють читати.

Моделі  розвитку полікультурності в змісті шкільної освіти (В. Мисан).

Як репрезинтувати історію тих хто поруч з нами?

·        Хронологічно - тематична (вивчення історії корінного етносу у взаємозв’язку з  подіями, явищами, процесами притаманними іншим етнічним групам);

·        краєзнавча (курс історії рідного краю, теми з етнічної історії);

·        тематична (спецкурси, факультативні заняття “Полікультурна Україна”, “Полікультурна історія України”).

·         

 Асоціація Нова доба. Книги.

"Разом на одній землі. Історія України багатокультурна." Посібник для учнів

Нові підходи до історичної освіти в умовах багатокультурного середовища. Навчальний модуль

Завдання «Виставка разом»

Завдання групам:

1.     Ознайомтесь з плакатом

   ( тест, фотоджерела).

2. Представте інформацію аудиторії:

А) Етнічна меншина.

Б) Які думки її представника викликали особливий інтерес?

В) На які етапи історії національних громад  упорядники звернули увагу?

                    Етика учасника міжкультурного спілкування.

1.     Ставитися до культури учасників спілкування з такою ж повагою, як до своєї.

2.     Ніколи не виходити з переваги своєї релігії над релігією іншого.

3.     Поважати звичаї одягання, прийняті в інших культурах.

4.     Не вважати колір шкіри основою взаємовідносин з тією чи іншою людиною.

5.     Завжди пам’ятати, що ніякі наукові дані   не підтверджують переваги однієї етнічної групи над іншою.

6. Не ставитися зверхньо до людини, якщо її акцент відрізняється від твоєї вимови.  7. Розуміти, що кожна культура, якою б малою вона не була, має що запропонувати світові.   8. Усвідомлювати, що немає таких культур, які б мали монополію на встановлення світових стандартів.